При попаданні на облік в тубдиспансер кожен хворий стикається з чільної там системою ДДУ туберкульоз хворих. Згідно з цією системою, кожна людина, будь він дорослий або дитина в підлітковому віці, поставлений на облік у зв’язку з підозрою на туберкульоз, розподіляється в одну з п’яти існуючих груп. Класифікація здійснюється строго за встановленими критеріями.
диспансеризація
Диспансеризація хворих в більшості проводиться виключно за бажанням хворих, не рахуючи тих випадків, коли хворий має особливу форму туберкульозу і зобов’язаний розпочати лікування за наказом суду. Лікування в диспансерах здійснюється за державний рахунок.
Диспансер можна умовно розділити на кілька основних складових:
- Стаціонар.
- Амбулаторне відділення.
- Служба фізіотерапії.
Диспансери створюються для того, щоб виявляти туберкульоз на ранніх стадіях, поки організму не завдано великий втрат, і вчасно починати лікування. Як тільки хвороба вилікувана, хворий знімається з обліку.
Запускати туберкульоз не можна ні в якому разі. Якщо вчасно не почати лікування, можуть статися безповоротні зміни в організмі, людині буде загрожувати інвалідність, і він залишиться на обліку в диспансері на все життя.
Цілі постановки на облік
Відстеження рівня захворюваності та можливість постійного нагляду за потенційними пацієнтами – ось основні причини, які зробили створення туберкульозних диспансерів справжньою потребою. Туберкульоз є великою небезпекою для населення як хвороба, що розповсюджується переважно повітряно-крапельним шляхом (в окремих випадках через кров), що робить його глобальної суспільною проблемою. Збудник туберкульозу – паличка Коха.
Облік хворих на туберкульоз і відстеження їх стану дозволяє значно знизити розповсюджуваність хвороби.
Таким чином, можна виділити кілька основних цілей, які реалізуються за допомогою постановки хворих на облік:
- здійснення суворого нагляду та контролю за лікуванням;
- проведення профілактичних заходів з більшою результативністю;
- вільний переклад хворих з однієї групи в іншу;
- систематизована реєстрація осіб, які вступають на облік або знімаються з нього.
Облік туберкульозних хворих дозволяє створити організовану систему, існування якої економить безліч важливих ресурсів, включаючи час, до цього витрачати на пошук карт серед нерассортірованних документів.
Групи спостереження
Прийнято диференціювати п’ять груп спостереження, за якими розподіляються хворі в залежності від того, наскільки вони відповідають ряду критеріїв.
Кожна група має свій порядковий номер:
- нульова;
- перша;
- друга;
- третя;
- четверта.
При наявності змін можливий переклад з однієї групи в іншу.
нульова група
В нульову групу записують тих, наявність у яких туберкульозу спірне. Часто ці люди з позитивною реакцією Манту (Діаскінтест), що не мають інших ознак туберкульозу. Лікарі спостерігають за ними, щоб встановити, викликана така реакція розвитком інфекції або іншим фактором (алергічною реакцією, супутнім захворюванням та інше). Також тут вважаються ті, у кого не встановлена активність туберкульозу
Для зручності два потоки людей поділяються на дві підгрупи – А і Б. До підгрупи А зараховують тих, хто потребує визначення рівня туберкульозної активності, а до групи Б – тих, кому належить діагностика захворювання (для цього використовуються переважно диференціальні методи).
Перша група
До першої групи відносять людей, що мають форму туберкульозу з більшою активністю в осередках хвороби. При цьому не грає ролі, який саме формою туберкульозу (легень, гортані, нирок та інше) страждає людина, підрозділ на підгрупи здійснюється за іншими ознаками. Як і в нульової групи, в першій групі диференціюють дві підгрупи – А і Б. У підгрупу А зараховують людей, ніколи не хворіли на туберкульоз раніше, вперше зіткнулися з цим захворюванням. Отже, учасники другої підгрупи – люди, до яких з якихось причин повернулася хвороба, до цього вже пережита ними.
Можливо виділення додаткових підгруп. Створюються підгрупи «В» для людей, обстеження або лікування яких з об’єктивних причин і обставин не було завершено. В основних підгрупах в деяких туберкульозних диспансерах здійснюється розподіл людей на тих, у кого відбувається виділення бактерій, і у кого цього немає.
друга група
До другої групи поміщаються люди з високою туберкульозної активністю незалежно від форми захворювання, у яких спостерігається його хронічний перебіг. Тут, так само, як і в попередніх випадках, присутній підрозділ на два потоки людей.
У підгрупу А входять небезнадёжние хворі, яким інтенсивне лікування з використанням препаратів в термін може дати хороші результати аж до остаточного вилікування хвороби.
В другу підгрупу розподіляються більш безнадійні хворі, розвиток захворювання у яких досягло таких висот, коли інтенсивна терапія не дає практично ніяких результатів. Їх лікування спрямоване на зміцнення всього організму і імунітету. Для них рекомендується проведення протитуберкульозної терапії та інших оздоровчих заходів.
третя група
Мета третьої групи – здійснення контролю над тими, хто вилікувався від туберкульозу. Існування третьої підгрупи допомагає стежити за відновленням хворих після захворювання.
Тут не грає ролі форма туберкульозу, наявність або відсутність залишкових змін. Особливістю третьої групи є те, що, на відміну від попередніх, тут відсутня підрозділ на підгрупи. Всі люди, є у них залишкові явища чи ні, об’єднані в одну велику групу.
четверта група
До останньої четвертої групи зараховують людей, які не хворіють на туберкульоз, але знаходяться в перманентному безпосередньому контакті з інфікованими і ризикують заразитися. Найчастіше це ті, чиї близькі родичі (хтось із батьків, брати, сестри) інфіковані, і побутового контакту уникнути не вдається. Однак в цю категорію входять і ті, кому доводиться контактувати з хворими в зв’язку з роботою.
Тут очевидно поділ хворих на дві великі підгрупи – А і Б. До підгрупи А відносяться люди, у яких щодня відбувається побутовий контакт з інфікованими. У підгрупу Б входять люди, у яких регулярні контакти обумовлені особливостями професії (необхідність частого спілкування з незнайомими людьми по робочих питаннях).
Метою четвертої групи є обмеження і запобігання поширенню захворювання, відстеження стану здоров’я тих, хто піддається певної небезпеки щодня, і проведення для них профілактичних заходів.
додаткові групи
У деяких диспансерах практикується виділення ще декількох груп хворих для кращого контролю, хоча в більшості вітається система, що включає в себе п’ять основних груп.
Додатково виділяють п’яту, шосту і сьому групу. У п’яту групу входять люди, у яких туберкульоз вражає інші системи крім дихальної. При таких формах туберкульозу сильний шкоди може бути завдано не тільки легким, але і іншим органам.
Шоста група (дитяча) створена для дітей, у яких реакція Манту дала позитивний результат. При цьому не доведено наявність у них туберкульозу. Вважається, що такі діти перебувають у групі ризику, тому за їх станом необхідно стежити.
У сьому групу розподіляють тих, хто вже вилікувався від туберкульозу, але не позбувся залишкових явищ. Для них існує висока ймовірність відновлення захворювання, чим і пояснюється виділення окремої групи для здійснення контролю.
Періодичність здачі аналізів
Розподіл людей за групами відбувається на підставі поставленого їм діагнозу. У свою чергу, постановка діагнозу можлива тільки після проведення ряду досліджень:
- Рентген грудної клітини.
- Аналіз мокротиння.
Одних симптомів недостатньо. Необхідно провести дослідження і здати всі аналізи. Тоді лікар може зробити висновок і визначити, до якої групи диспансерного обліку слід віднести хворого. Частота здачі аналізів визначається групою, до якої зараховують людини.
Для першої підгрупи 1 групи передбачено не дуже часте проведення аналізів. Її учасники повторюють рентген грудної клітини кожні два місяці до тих пір, поки триває виділення бактерій в навколишнє середовище. Надалі частота проведення цього дослідження зменшується – воно буде проводитися кожні три місяці (квартал) або після чотирьох місяців.
Для другої підгрупи в період загострення захворювання рентгенографія грудної клітки повинна проводитися кожні два місяці. Надалі частота проведення рентгенографії зменшується аж до одного знімка в кожні півроку. Аналіз на мокроту проводиться приблизно з тією ж частотою – кожні три місяці при загостренні і раз на півроку, коли активність інфекції йде на спад.
Кожна підгрупа 2 групи стикається з необхідністю повторювати всі аналізи і дослідження кожні три місяці. Можна визначити такі аналізи, обов’язкові для проходження: рентгенографія грудної клітини, дослідження мокротиння.
Учасники 3 групи проходять дослідження з меншою частотою. Рентгенографія грудної клітки і дослідження мокротиння проводяться раз в шість місяців.
Для учасників 4 групи туберкульозного обліку кожні півроку проводиться флюорографія. Ніяких додаткових досліджень для них не потрібно.
Навіть якщо аналізи показали, що хворий вилікувався від туберкульозу, йому необхідно щороку проходити дослідження, щоб хвороба не відновилася без відома лікарів.
Як визначають активність туберкульозного процесу?
Для визначення активності туберкульозного процесу використовують кілька основних термінів:
- Туберкульоз сумнівною активності.
- Активний туберкульоз.
Різниця між цими поняттями цілком очевидна: в одному випадку туберкульоз приймає активну форму, що є серйозним приводом для зарахування хворого в першу групу диспансерного обліку. У другому випадку захворювання не проявляє активності і хворого поміщають в нульову групу.
Люди, у яких діагностують туберкульоз сумнівної активності, поміщаються в нульову групу до з’ясування обставин. Протягом декількох тижнів для поміщеного в нульову групу хворого проводяться діагностичні заходи, які допомагають визначити рівень активності хвороби. При виявленні активної форми туберкульозу хворого переводять в першу групу; якщо активність не виявлена, хворого знімають з обліку і відправляють на лікування до іншої медичної установи.
При активній формі туберкульозу спостерігається запалення. Активна форма туберкульозу набагато небезпечніше. Вона визначається при вивченні рентгена грудної клітини та проведенні різного роду досліджень. Хворого розподіляють в першу групу, де він може отримати необхідну лікарську терапію.
Чому залишкові зміни туберкульозу небезпечні?
Було прийнято позначати кілька критеріїв, за якими встановлюється, що людина повністю вилікувався від туберкульозу:
- Стійкість імунітету.
- Відсутність активності і змін в органах дихальної системи.
- Мікробактерії туберкульозу не виявляються у виділеннях.
- Реакція на туберкулінову пробу негативна.
Хворі з залишковими змінами можуть бути розподілені в сьому або третю групу диспансерного обліку при туберкульозі.
Важливо не випустити з уваги залишкові зміни, які можуть зберегтися після закінчення лікування. Якщо не позбутися від залишкових явищ, хвороба може поновитися.
Залишкові явища виявляються в органах дихання і в усьому організмі в цілому (через хірургічних втручань). Їх присутність говорить про те, що людина не до кінця вилікувався від туберкульозу.
Одні з частих залишкових змін – фіброзні зміни легень. Лікування цієї недуги необхідно, адже він може привести не тільки до рецидиву туберкульозу, а й до летального результату.